Директор

Олійник Андрій Іванович

Інформація для батьків
Інформаційна сторінка вчителя початкових класів Коротун В.Л.
Виховна робота | Година спілкування ( 5-7 класи)«Життя таке коротке. Поспішайте творити добро»…
Година спілкування ( 5-7 класи)«Життя таке коротке. Поспішайте творити добро»…

Година спілкування ( 5-7 класи)

«Життя таке коротке. Поспішайте творити добро»…

( О.Довженко)

Підготувала вчитель української мови та літератури Гусинської ЗОШ І-ІІІ ступенів Тарасова Олена Михайлівна

Мета: виховувати у дітей найкращі людські якості: добре, співчутливе ставлення до оточуючих, повагу до людей, справедливість.

Обладнання: крилаті вислови, «дерево мудрості», виставка книжок.

Крилаті вислови:         Хто людям добра бажає, той і собі має.

                            Світ не без добрих людей.

                            Робиш добро – не кайся, робиш зло – зла й сподівайся.

Виставка книжок: Дейл Карнегі «Як завоювати друзів»,

                            В.Сухомлинський «Серце віддаю дітям»,

                            Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц»

 

Вступне слово вчителя.

         Діти! Сьогодні ми поговоримо про добро, доброту, добрих людей… Що ж означає слово «добрий»?У «Короткому тлумачному словнику української мови читаємо: «Який робить людям добро, прихильно, чуйно до них ставиться, доброзичливий». Хочу сказати, що це слово виникло дуже і дуже давно. У давнину на Русі слово «добрий» мало значення «міцний», «сильний». Пізніше цим словом почали оцінювати людину за зовнішнім виглядом, красою. Далі прикметник «добрий» став означати «багатий», а слово «добро» - багатство, домашній скарб. І лише згодом прикметник «добрий» набув значення «душевний, лагідний».

         У стародавніх колядках, побажаннях, примовках люди зичили одне одному саме добра, коли зустрічалися: «Доброго здоров’я!», «Добрий вечір», «Дай, Боже, час добрий». Коли були в гостях, прощаючись, теж зичили добра: «На добро», «У добрий час». Цими словами ми користуємося кожного дня, говорячи один одному: «Доброго ранку!», «Доброго дня!»… Існував звичай платити добром за добро, і хто його порушував, піддавався загальному осудові.

         Найогидніші очі порожні,

         Найгрізніше мовчить гроза,

         Найнікчемніші душі вельможні,

         Найпідліша брехлива сльоза.

         Найпрекрасніша мати щаслива,

         Найсолодші кохані вуста,

         Найчистіша душа незрадлива,

         Найскладніша людина проста.

         Але правди в брехні не розмішуй,

         Не ганьби все підряд без пуття,

         Бо на світі той наймудріший,

         Хто найдужче любить людей і життя.

         Ця поезія В.Симоненка може стати епіграфом до нашої розмови про добре ставлення до людей.

         Усі ми хочемо відчувати любов, повагу, прихильне ставлення  до себе. Але як цього досягти? Нерідко ми забуваємо, що в людських стосунках існують певні правила і закономірності. Абсолютно однакових людей не буває, так само, як немає людей цілком хороших або цілком поганих. У різних ситуаціях, за різних обставин одна й та сама людина поводить себе не однаково.

         А чи існує якийсь загальний принцип поведінки? Так, він є, і в ньому втілена народна мудрість: «Поводь себе з іншими так, як хотів би, щоб інші поводилися з тобою». Поряд з цим є ще один не менш важливий принцип: «Увійди в становище іншого». Мені дуже хочеться, щоб у вашому житті панівними стали моди, про які говорить поетеса Любов Забашта:

Учень

         Є моди на зачіски,

         На гострі носки в черевиках,

         На декольте на сукні

         І на короткі штанці,

         На плечі – вузькі і широкі,

         На вуха – малі й великі,

         І навіть на форму браслета

         На ніжній дівочій руці.

         І ми, незалежні, зайняті завжди ділом,

         Хоч пізно, а все ж плетемося у моди тієї в хвості,

         Та тільки, правду кажучи, я б дуже хотіла,

         Щоб стали навік панівними моди в житті:

         Моди на світлі душі,

         На прямоту, на сердечність,

         На людяність, на гуманність,

         На серце, повне щедрот…

         Або ще, скажімо, мода

         На щиру людську бентежність,

         На вічний дух непокори

         До скритих лакуз і підлот.

Вчитель:

         Наша мова – це один із основних засобів створення нормальних людських стосунків. Хто не вміє спілкуватися, часто залишається самотнім. Давньогрецький філософ Платон сказав: «Розумні люди говорять тому, що мають що сказати, дурні – тому, що їм хочеться щось сказати». Завжди пам’ятайте: дуже легко образити людину словом! Тому, перш ніж щось сказати, треба зважити, подумати, чи варто це робити, бо словом можна вилікувати, можна поранити, а можна і вбити.

         Учень читає вірш В.Симоненка «Кривда»:

У Івася немає тата,

Не питайте тільки чому.

Лиш від матері ласку знати

Довелося хлопчині цьому.

Він росте, як і інші діти,

І вистрибує, як усі.

Любить босим прогоготіти

По ранковій колючій росі.

Любить квіти на луках рвати,

Майструвати лука в лозі,

По городу галопом промчати

На обуреній гнівній козі.

Але в грудях жаринка стука,

Є завітне в Івася одно –

Хоче він, щоб узяв за руку

І повів його тато в кіно.

Ну, нехай би смикнув за вухо,

Хай нагримав би раз чи два,-

Все одно він би тата слухав

І ловив би його слова…

Раз Івась на толоці грався,

Раптом глянув – сусіда йде.

Ти пустуєш тута, - озвався, -

А тебе дома батько жде…

Біг Івасик, немов на свято,

І вистрибував, як лоша,

І, напевно, була у п’ятах

Пелюсткова його душа.

На порозі закляк винувато,

Але в хаті – мама сама.

- Дядько кажуть, приїхав тато,

Тільки чому ж його нема?..

Раптом стало Івасю стидно,

Раптом хлопець увесь поблід –

Догадався, чому єхидно

Захіхікав сусіда вслід.

Він допізна сидів у коноплях,

Мов уперше вступив у гидь,

З оченят, від плачу промоклих,

Рукавом витирав блакить.

А вночі шугнув через грядку,

Де сусідів паркан стирчав,

Вибив шибку одну з рогатки

І додому спати помчав…

Бо ж немає тим іншої кари,

Хто дотепи свої в іржі

Заганяє бездумно в рани,

У болючі рани чужі…

         Діти з учителем розмірковують над тим, якої прикрості завдає брехня, якого невимовного болю можна завдати людині словом.

         Вчитель.

         А зараз розглянемо деякі життєві ситуації і скажемо, як би ми себе у них повели.

                                      Бабусин борщ

         У бабусі дві онучки – Ніна й Тіна. На літні канікули вони поїхали в гості до бабусі.

         Радіє бабуся онучкам. Пригощає їх черешнями, свіжим медом, варениками. Та дівчаткам найбільше хочеться борщу. Мама розповідала їм, що бабуся варить надзвичайно смачний борщ.

         Зварила бабуся борщ. Але була одна біда… Забувати почала бабуся, що вона зробила. Поки варила борщ – двічі посолила. Поставила на стіл дві миски борщу, запрошує онучок до страви. З’їли дівчатка по ложці борщу. Ой, який же солоний! Подивились одна одній у вічі. Ложка за ложкою – з’їли по мисці та й ще попросили. Їдять та дякують бабусі. Бабуся радіє.

- Дуже смачний борщ! – сказала Ніна. – Завтра ми вам варити допоможемо. Ми також хочемо навчитися готувати таку смачну страву!

                                               ( За В.Сухомлинським )

Запитання до учнів:

         1.Чи правильно вчинили дівчатка, що не сказали бабусі, що борщ пересолений?

         2.Чому?

         3.Як би ви себе повели, якби трапилася така ситуація?

 

                                               Іменини

         Сьогодні день народження Ніни. Прийшли гості. Мама накриває стіл білою скатертиною. Ніна подумала: «Це ж і бабуся за стіл сяде. Їй вісімдесят два роки. У бабусі дрижать руки. Несе ложку бабуся – ложка дрижить, крапельки капають на стіл. Подруги сміятимуться. Розкажуть потім у школі: у Ніниної бабусі руки дрижать».

         Ніна тихенько сказала мамі:

  • Мамо, нехай бабуся сьогодні за стіл не сідає.
  • Чому? – здивувалась мати.
  • В неї руки дрижать, капає на стіл…

Мама зблідла. Не сказавши ні слова, вона зняла зі столу білу скатерть і сховала її в шафу.

Мама довго сиділа мовчки, потім сказала:

  • У нас сьогодні бабуся хвора.  Тому іменинного обіду не буде. Вітаю, Ніно, тебе з днем народження. Моє тобі побажання: будь справжньою людиною.

( За В.Сухомлинським )

                            Бесіда з учнями:

  1. У кого в сім’ї є старенькі бабусі, дідусі?
  2. Як ви до них ставитеся?
  3. Чи беруть вони участь у ваших сімейних святах?
  4. Що ви можете сказати стосовно ситуації, яку тільки-но прослухали?
  5. Чи правильно вчинила Ніна? А мама?

 

Премія

         Того дня в Галиної мами Марії Петрівни був пречудовий настрій. На роботі в неї все було гаразд, і ось сьогодні її преміювали. І сталося так, що подруга Марії Петрівни мало не силоміць затягнула її до магазину й просто таки змусила купити сукню. Темно-синя, з білим мереживним комірцем, сукня була до лиця Галиній мамі. І всю свою премію Марія Петрівна витратила на сукню. Тільки й залишилось, що на шоколадку для Галі.

         З подругою Марія Петрівна прийшла додому. За якусь мить, вбрана в нову сукню, жінка вже стояла перед дзеркалом. Подруга не могла стримати захоплення. Сукня була пречудова!

         І тут увійшла Галя.

- Що це, мамо? – Галин голос тремтів.

- А мені дали премію, ось я…- Марія Петрівна побачила зблідле обличчя доньки. - Донечко, розумієш…

         Вона простягнула назустріч Галі руки, але та відскочила, крикнувши:

  • Не чіпай мене!

І пішла до своєї кімнати.

- Я не хотіла, це мене Надія Степанівна умовила…- виправдовувалась Галина мама. Тут вона згадала про шоколадку. Побачивши її, Галя зовсім знавісніла:

- Ти б ще пляшечку молочка принесла!

Марія Петрівна гірко розплакалась. Та цієї миті трапилось ось що. Галюня тихенько обняла маму за плечі, притиснулася щічкою до її обличчя й сказала лагідно:

     Не треба плакати. Я вже не серджуся. А сукню можна віднести до магазину. І купимо мені, мамочко, гарну імпортну куртку! Тут одна дівчина продає. Ще трохи додаси із своєї зарплатні – і купимо!

     Галя гладила мамине обличчя, витирала її сльози і примовляла:

  • І буде у твоєї донечки найкраща курточка на весь клас, а може, й на всю школу! Я дуже люблю свою рідну матусю…

( За А.Потаповою)

                                      Бесіда з учнями:

         1.Чи справді Галя любить свою матусю?

         2.Як вам здається, ким і якою стане Галя?

         3.Як би ви відреагували, коли б рідні витратили гроші не на вас, а на когось іншого?

 

         У нашій літературі дуже багато творів про добрих, порядних людей, у яких ми можемо багато чому навчитися. Зараз нам учні розкажуть про них.

( Заздалегідь підготовлені учні розповідають ):

 

         …Попереду Віті кроків за 50 дідусь іде. Сивенький, згорблений, з авоською в руці. І раптом дідок губить гаманець. Віті чудово видно, як гаманець падає на дорогу. А дідочок простує собі далі, не підозрюючи, що всі його грошики лежать у пилюці.

         Вітя – звичайнісінький хлопчик, він ніколи не брав чужого. Правда, чуже ніколи так легко не йшло йому до рук. А тут – нагнися і бери. І він справді підійшов, нагнувся та взяв гаманець.

         Першою думкою Віті було – узяти гаманець собі. «Куплю конструктора, шоколадних цукерок, куплю, куплю, куплю»…

         І тут ніби якась скалка у душу потрапила і хлопчик зрозумів: якщо я зараз візьму ці гроші, зі мною самим щось станеться. Я не матиму права, навіть коли стану дорослим, схопити за руку злодія та сказати йому, що він злочинець.

         І побіг Вітя за стареньким , і віддав йому гаманець. І виявилося, що була в гаманці вся дідусева пенсія. Старий заметушився, почав хлопчикові дякувати, сунути йому яблуко та кефір, а може, то було молоко – Вітя від хвилювання не розгледів.

         І таке було на душі в мене свято, так мені було хороше,- говорив Вітя.- Я ніколи до цього і не замислювався над тим, що чиясь радість може зробити щасливим і мене. Йшов потім, з дідком попрощавшись, і все під ноги дивився. Може, і смішно, але така думка була: «От якби ще хтось щось загубив, я б знову знайшов, пішов би та повернув!»

         Була на душі легкість та почуття справедливості. Це пояснити  не просто. Зазубринки на душі не було. Чистота.

                                      (За В.Сухомлинським)

         Вчитель:

  • Діти, а вам доводилося бути в такій ситуації? Як ви повелися? Що при цьому відчували?

 

Справжні товариші

         Сьогодні в школу не прийшов Павлик, і ніхто не знав чому. Павлик з мамою жив недалеко від школи. На великій перерві з дозволу вчительки до нього пішли Юрко, Маруся, Стьопа.

         Діти зайшли в невеликий дворик, пройшли коридором і потрапили до кухні. Посеред кухні стояли ночви. Поряд, на ослоні, лежала купа білизни.

         З кімнати почувся тихий жіночий голос:

- Заходьте сюди, заходьте!...

         У чепурній кімнаті лежала на ліжку жінка з компресом на голові. Біля неї сидів Павлик.

- Сідайте, - запросила вона. – Захворіла я не в добрий час. Лікар звелів лежати. Білизна з учорашнього дня зосталася, не встигла випрати. Сусідку б покликала – на роботі…

         Після уроків Маруся розповіла, чому не прийшов у школу Павлик.

         -Не міг він залишити хвору матір, - говорила вона. –Треба нам допомогти йому. Батька ж у нього немає.

         З цим усі згодились.

         До Павлика пішли Маруся, Оля, Люда, Юрко і Ваня. Дівчата допомогли допрати білизну, помили підлогу, прибрали в кімнатах. Оля принесла букет айстр і поставила його в глечику біля хворої. Юрко з Ванею і Павликом приготували на кілька днів дров, наносили в діжку води і навіть скопали на городі грядку для часнику.

         Павликова мати щиро дякувала дітям.

                                               (О.Донченко)

                            Бесіда з учнями:

         1.Як би ви назвали вчинок друзів?

         2.Чи доводилось вам комусь допомагати у скрутному становищі?

         Вчитель.

         Діти, вам сьогодні 12-13 років. Все життя у вас попереду. І все ж, я впевнена, ви вже встигли зробити якусь добру справу, про яку сьогодні зможете розповісти своїм однокласникам.

         Вогонь символізує тепло, домашній затишок. А наш клас – це теж велика родина. Нашому старості надається почесне право запалити свічку і першому прозвітувати про свої добрі справи. (Палаючу свічку діти передають один одному, розповідаючи про добрі вчинки).

         Вчитель.

         Молодці, я можу пишатися своїми вихованцями і бути впевненою, що з вас виростуть справжні, добрі, чуйні, справедливі люди.

         У мене в саду виросло «дерево мудрості». Я вирішила поділитися плодами з вами.. Кожен зірве з дерева один «плід», а потім повідомить, яка ж порада йому дісталася. ( Діти знімають з дерева по одній стрічці, на якій написані мудрі вислови).

         Хто людям добра бажає, той і собі його має.

Добро роби – скільки зможеш, від того ніколи не занеможеш.

Кожна радість, яку ми даруємо іншим, завжди до нас повертається.

Удар забувається, а слово пам’ятається.

Від теплого слова і лід розмерзає.

Добре роби, добре й буде.

Доброму скрізь добре.

Робиш добро – не кайся, робиш зло – зла й сподівайся.

Добрий чоловік надійніше кам’яного мосту.

Все добре переймай, а зла уникай.

Не одежа красить людину, а добрі діла.

З добрим поживеш – добре й переймеш, з лихим зійдешся – й свого позбудешся.

Хто не чинить лихого, тому не страшно нічого.

         Заключне слово вчителя.

         Нашу годину спілкування я хочу закінчити словами Олександра Петровича Довженка: «Життя таке коротке… Поспішайте творити добро»…     

Приєднані документи:

Година спілкування
Дата публікації: 17:19 12.02.2016